Восьма стаття серії за матеріалами статті «Партнерська домовленість: три шари, чотири функції та межа юридичного оформлення». Попередня – про три кроки примусу. Ця – про те, скільки цей шлях коштує і що залишається на руках після перемоги.
Три числа замість одного
У попередній статті серії «Право саме себе не виконує: три кроки примусу і чому суд працює як тінь» шлях через суд розкладено на три кроки: отримати рішення, надати йому примусової сили, домогтися його виконання. Тепер питання, яке партнери ставлять рідше, ніж варто: скільки коштує цей шлях.
Відповісти одним числом не вийде. Нижче три групи даних, і вони з різних країн, років і сукупностей. Усі три – про цивільні та комерційні спори загалом, а не про партнерства. Вони вимірюють ціну найгіршого сценарію: що буває, коли домовленості не було або її не вдалося досягти, і спір потрапив у державну машину. Ефективності переговорів чи партнерської сесії вони не вимірюють. Про це треба сказати до чисел, а не після.
Суд дорожчий і довший за медіацію
Перше число – з дослідження для Європарламенту «Quantifying the Cost of Not Using Mediation» (Джузеппе Де Пало, Ешлі Фіслі, Флавія Ореккіні, 2011). Метод простий: експертам з альтернативного вирішення спорів у 26 країнах ЄС описали один і той самий умовний комерційний спір і спитали, скільки він коштуватиме в суді та скільки – у медіації. У середньому по країнах вийшло 10 449 євро в суді проти 2 497 євро за успішної медіації. По одному експерту на країну, оцінка модельного спору, а не реальних справ.
Строки – з другого звіту тієї самої групи для Європарламенту (2014). Тривалість судового шляху взято з рейтингу Doing Business 2014, тривалість медіації – з 816 відповідей експертів: у середньому по ЄС 566 днів у суді проти 43 днів за успішної медіації.
Слово «успішної» тут головне. Медіація не завжди закінчується угодою, і тоді до її вартості додається вартість суду. Наскільки часто вона успішна, видно з аудитів британського Центру ефективного вирішення спорів (CEDR), які опитують комерційних медіаторів: 92 % спорів вирішено за 2022 рік (відповіли 328 медіаторів) і 87 % за 2023–2024 роки (461 медіатор). Вибірка невипадкова, і успіх визначає сам медіатор. Але навіть якщо зняти з цих часток чверть, різниця між судом і медіацією за ціною та строками залишиться значущою.
Виграти – не означає отримати
Друге число – про те, що буває після рішення. Індекс верховенства права World Justice Project окремо оцінює, наскільки реально виконуються рішення в цивільних справах: показник 7.6, шкала від 0 до 1. Це експертна оцінка, не частка виконаних рішень і не ймовірність стягнути борг. За даними індексу 2024 року середнє по 35 країнах ОЕСР – 0,66, по 142 країнах світу – 0,51, Україна – 0,47 (незважені середні, розраховані за даними індексу для статті-першоджерела).
Головне в цьому числі – не місце України. Головне, що навіть у благополучних країнах показник далекий від одиниці. Розрив між виграним рішенням і отриманими грошима існує скрізь, різниться лише його ширина.
Українські числа
Третя група – національна статистика, і вона відповідає на інше, грубіше питання. За даними Опендатабота за 2025 рік, гроші реально стягнуто приблизно в третині завершених виконавчих проваджень. За сумою картина різкіша: 29,6 млрд грн стягнуто із 2,32 трлн грн, що перебували в роботі, тобто 1,3 копійки з гривні боргу (саме джерело округлює до півтори).
Два застереження. Це всі борги в країні: аліменти, кредити, штрафи, комунальні платежі, а не партнерські спори. І це частка проваджень, а не судових рішень: одне рішення може породити кілька проваджень, а частина рішень до виконавця взагалі не доходить. Але положення справ ці дані показують чітко.
Назвемо це розривом виконання: різницею між тим, що присудив суд, і тим, що стягнуто. Партнер з попередньої статті, який отримав рішення про вартість частки, наказ суду і відкрите провадження, а на рахунках товариства побачив нуль, стоїть саме в цьому розриві.
Чому ці числа не можна перемножувати
Спокуса очевидна: взяти частку справ, що доходять до розгляду, помножити на ймовірність виграти, на частку стягнутого – і отримати «шанс повернути свої гроші через суд». Так робити не можна. Три факти вище – з різних країн, різних років і різних сукупностей, і кожен відповідає на своє питання:
- судовий шлях дорожчий і довший за успішну медіацію;
- вигране рішення виконується не завжди і не повністю, навіть у країнах з сильними судами;
- в Україні за сумою стягується мала частина боргу, але це всі борги, не партнерські.
Разом вони дають не формулу, а картину: державна машина примусу коштує дорого, працює довго і не гарантує результату. Це і є ціна помилки, якщо партнери не домовилися або домовилися так, що в конфлікті домовленість не спрацювала.
Що стоїть на іншій шальці
Проти ціни помилки стоїть вартість укладення домовленостей до конфлікту: час партнерів, робота фасилітатора, за потреби – робота юриста над шаром на випадок війни. Ця вартість не доводить, що домовленості «кращі за суд». Суд і домовленості не конкуренти: суд – тінь, у якій домовленості виконують, і про це йшлося в попередній статті. Вартість домовленостей – це ціна того, щоб справа до суду не дійшла, і порівнювати її треба не з виграшем у суді, а з трьома числами вище.
Те саме стосується виконуваного шару угоди. Санкції, забезпечення і підсудність потрібні, але вони не скорочують шлях, а лише підвищують шанси пройти його з бажаним результатом. Ціну шляху при цьому вони не змінюють.
Що це означає для партнерів
«Підемо в суд» має ціну, і вона відома до спору. Дорожче і довше за формування детальних домовленостей, а на виході не рішення, а те, що вдалося стягнути.
Виграш у суді – не гроші на рахунку. Розрив виконання є скрізь, і в Україні він широкий. Оцінювати варіант «суд» треба за тим, що буде стягнуто, а не за тим, що буде присуджено.
Домовленості до конфлікту – це не альтернатива суду, а спосіб туди не потрапити. Їхня вартість порівнюється з ціною помилки, а не з ціною перемоги. І на цій шальці вона майже завжди легша.
