Четверта стаття серії за матеріалами статті «Партнерська домовленість: три шари, чотири функції та межа юридичного оформлення». Попередня розбирала три шари партнерського документа. Ця – відповідає на питання, навіщо партнерам угода, якщо є статут.
Навіщо угода, якщо є статут
Питання, яке партнери ставлять майже завжди: «У нас є статут і буде корпоративний договір». Навіщо ще один документ?»
Питання правильне, якщо дивитися на документ очима юриста. Для юриста документ потрібен, щоб у разі спору його можна було пред’явити в суді. Усе, що суд не виконає, з цього погляду зайве.
Але партнерська домовленість робить чотири різні роботи, і лише одна з них – робота для суду. Три інші виконуються до конфлікту і без держави. Статут і корпоративний договір закривають четверту. Три перші партнери можуть закрити лише самі.
Нижче – чотири функції по черзі. Для кожної: що вона робить, як виглядає на практиці і хто з дослідників описав її раніше.
Функція 1. Декларація цінностей
Перша функція – зафіксувати, що партнери вважають правильним і що для них неприпустимо. Це опора для тлумачення всього іншого в документі.
Приклад. Двоє партнерів відкривають виробництво. Один вважає нормою працювати у вихідні, коли горить замовлення, і очікує того самого від другого. Другий вважає, що вихідні належать сім’ї, а замовлення треба планувати так, щоб вони не горіли. Жоден із них не вважає це темою для документа: для кожного його правило очевидне. Через пів року перший звинувачує другого в тому, що той не вкладається в справу. Другий не розуміє, про що мова: він виконує все, про що домовлялися.
Записана декларація цінностей не змусила б жодного з них змінити звичку. Але вона зробила б видимим, що звички різні, і змусила б домовитися до того, як розбіжність перетвориться на претензію.
Ця функція спирається на дві концепції.
Психологиня Деніз Руссо 1989 року описала психологічний контракт: уявлення працівника про те, що він винен організації і що організація винна йому. Воно існує завжди і живе поза текстом трудового договору. Між партнерами діє те саме: у кожного є уявлення про взаємні обов’язки, і воно не збігається з уявленням іншого, доки його не обговорили.
Правознавець Річард Макадамс у книзі 2015 року «The Expressive Powers of Law» показав, що право діє не лише через загрозу санкцій. Сам текст норми повідомляє людям, чого чекають інші, і дає точку, навколо якої вони узгоджують свою поведінку. Декларація цінностей у партнерській угоді працює так само: вона нічого не примушує, але кожен партнер знає, чого очікує інший, і може на це посилатися.
Функція 2. Узгодження сценаріїв майбутнього
Друга функція – проговорити, як розвиватиметься спільна справа і як партнери діятимуть, якщо станеться одна з подій, про які не хочеться думати: вихід одного з них, смерть, розлучення, серйозна помилка, що коштувала грошей.
Приклад. Троє засновників готуються реєструвати товариство. На зустрічі їх просять відповісти, що буде, якщо через рік хтось із них захоче вийти. Двоє відповідають одразу: частку викуповують інші за погодженою формулою. Третій мовчить, а потім каже, що не готовий віддати частку за формулою, бо саме він приводить клієнтів. Виявляється, що він бачив себе не партнером, а власником із двома помічниками. Це з’ясувалося до реєстрації, а не через рік у суді.
Так ця функція і працює. Необхідність сформулювати сценарій і підписатися під ним змушує кожного зупинитися й уявити, що зміниться в його житті після вступу в партнерство. Якщо людина не готова до партнерства, це стає видно під час вибудовування домовленостей.
Ця функція спирається на статтю правознавця Лона Фуллера «Consideration and Form» 1941 року. Фуллер описав три функції договірної форми. Доказова: форма залишає слід, і через рік можна відновити те, про що саме домовилися. Застережна: необхідність сформулювати і підписати створює паузу, в якій людина усвідомлює, що бере на себе зобов’язання. Спрямувальна: форма відокремлює зобов’язання від розмови. Друга функція партнерської домовленості – це застережна функція Фуллера.
Друге джерело – огляд Дональда Шепкера зі співавторами «The Many Futures of Contracts» 2014 року. Вони показали, що дослідження договорів десятиліттями бачили в них насамперед захист від обману другої сторони, і запропонували дивитися ширше: договір – ще й інструмент координації, хто що робить і в якій послідовності, та адаптації, як сторони змінюють умови, коли змінюються обставини. Узгодження сценаріїв на вході – це і є координація.
Функція 3. Опора в переговорах за розбіжностей
Третя функція вмикається, коли партнери не згодні. У спорі вони спираються на те, що самі виробили, записали і підписали, а не на закон і не на те, хто що пам’ятає.
Приклад. Через два роки після старту один із партнерів хоче взяти на роботу свого брата на посаду фінансового директора. Другий проти. Розмова починається з емоцій: «Ти мені не довіряєш», «Ти тягнеш у бізнес родину». Потім хтось відкриває угоду. Там є пункт: родичів партнерів беремо на роботу лише за згодою всіх партнерів і лише на посади без доступу до грошей. Спір не зникає, але змінює форму. Тепер це не про довіру, а про те, чи варто переглянути пункт, який обидва підписали.
Ця функція ґрунтується на двох ідеях.
Роберт Мнукін і Льюїс Корнгаузер у статті 1979 року «Bargaining in the Shadow of the Law» показали на прикладі розлучень, що сторони домовляються поза судом, але з огляду на те, як вирішив би суд. Закон відкидає тінь на переговори. У партнерстві тінню слугує не закон, а те, про що партнери самі домовилися і зафіксували.
Томас Шеллінг у книжці 1960 року «The Strategy of Conflict» описав фокальні точки: варіанти, які обидві сторони вважають очевидними і тому спираються на них без обговорення. Записана домовленість стає такою точкою. Переговори йдуть не з чистого аркуша, а від того, що вже було узгоджено.
Сюди ж належить адаптація за Шепкером: партнери переглядають умови, відштовхуючись від того, про що вже домовилися. Звідси правило, яке варто закріпити окремо: змінені домовленості перепідписуються. Інакше точка відліку застаріває, і в спорі кожен посилається на свою версію.
Функція 4. Судова виконуваність
Четверта функція – можливість звернутися до держави по примус. Вона працює лише з тією частиною документа, яка визначає, хто, що і на чию користь має зробити або від чого утриматися (ст. 509 ЦК України). Це юридичний шар, якому присвячена попередня стаття серії: «Три шари партнерського документа: реляційний, управлінський, юридичний».
У Фуллера ця функція складається з двох: доказової, бо є слід, який можна пред’явити третій стороні, і спрямувальної, бо форма відокремлює зобов’язання від наміру.
Для цієї функції і потрібен юрист. Статут, корпоративний договір, договір купівлі-продажу частки, забезпечення – це форма, яку держава виконає. Для перекладу домовленості в таку форму потрібне знання права.
Право обслуговує лише одну
Ключове спостереження моделі: право обслуговує лише четверту функцію. Воно не виробляє перших трьох, хоча форма подання може бути схожою: пункти, нумерація, підписи.
Три перші функції працюють з першого дня партнерства і до конфлікту. Четверта вмикається, коли конфлікт уже є. І саме перші три визначають, чи дійде партнерство до четвертої.
Звідси відповідь на питання зі вступу. Статут і корпоративний договір потрібні: без них четвертої функції немає. Але вони не виконують трьох інших робіт. Партнери, які вважають, що «у нас усе оформлено», мають четверту функцію, але не мають трьох перших. Коли виникає розбіжність, їм немає на що спиратися, крім суду.
Що це означає для партнерів
Чотири функції – це чотири запитання до вашого документа.
Чи сказано в ньому, що для вас неприпустимо? Якщо ні, першої функції немає.
Чи проговорили ви, що робитимете, якщо один із вас захоче вийти, захворіє або припуститься помилки, яка коштує грошей? Якщо ні, другої функції немає.
Чи повертаєтеся ви до документа, коли не згодні, і чи перепідписуєте зміни? Якщо ні, третя функція не працює, навіть якщо текст є.
Чи оформив юрист ту частину, яку має виконати суд? Якщо ні, четвертої функції немає, і документ залишається домовленістю без примусу.
Перші три запитання закриваються роботою партнерів. Четверте – роботою юриста. Плутати їх – значить або чекати від юриста того, чого він не робить, або чекати від домовленості того, чого вона не дає.
